Вулиця шумить, повз пролітають автомобілі, ритм Києва швидкий, невгамовний. Ми зустрічаємося з Іриною Кухтіною неподалік метро Лівобережна.
Вона поспішає до головного офісу Фонду «Світ Жінок», куди надходить інформація про всі хаби, тренінги й підтримку, що здійснюється в шести регіонах України, у локаціях за кордоном тощо.
— Пані Ірино, ви буквально у векторі руху поміж зустрічами. Розкажіть, що зараз відбувається в ряді Вами втілюваних проєктів?
Ірина Кухтіна: (усміхається, поправляє сумку) Чесно кажучи, саме рух і є нашою філософією. Ми не просто відкрили хаби в Кременчуці, Чернігові, Луцьку, Миколаєві для нещодавнього грандіозного, не побоюсь цього слова, проєкту , а також запустили бізнес-форуми та онлайн-тренінги
— ми створили живий механізм підтримки, який постійно розвивається.
Наша команда тут у Києві щодня аналізує великий потік заявок, звітів, відгуків зворотного зв’язку. Ми розуміємо, що це не просто організаційна робота — це тисячі жіночих історій.
— Що було найскладнішим у реалізації?
Ірина Кухтіна: Ви ж знаєте, як у Києві: ніби все можливо, а часу завжди бракує! (сміється) Головний виклик був не просто навчити жінок вести бізнес, а показати, що вони можуть усе. Тому спочатку ми допомагали впоратися з емоційною напругою. Це були зустрічі, консультації, психологічні групи. Далі — навчання, підтримка, і, нарешті, конкретні кроки у працевлаштуванні чи створенні власної справи.
— Чи є історії, які вас особливо надихнули?
Ірина Кухтіна: О, їх багато! Я пригадую одну жінку з Луцька, яка спочатку не вірила, що може організувати бізнес. Вона прийшла на один з наших тренінгів просто «спробувати». А вже за кілька місяців ми отримали від неї звіт: вона відкрила власне виробництво еко-продуктів! Або інша історія— з Чернігова. Жінка після переїзду боялася навіть виходити на вулицю. А зараз вона керує власною крамницею! Ось що важливо: не просто дати можливості, а допомогти жінкам повірити в себе.
— Чим особливий саме головний офіс?
Ірина Кухтіна: Це наш командний центр! Тут зводиться вся інформація: скільки тренінгів пройшли в кожному регіоні, кому потрібна додаткова підтримка, які нові проєкти можна запускати. Зараз, до речі, ми готуємо розширення ініціативи. Але про це — після наступної зустрічі.
Ірина поспішає до входу в будівлю, її телефон раз у раз вібрує — команда вже чекає. Київ шумить, рух триває. «Місце надії України» живе у подальших наших коопераціях та програмах — бо дихаючи й живучи спільною ідеєю, ми з багатьма учасницями стали сім'єю.
